Педагогічні нотатки

Як працювати з батьками.

Кілька рецептів і практичних порад.

  Батьки учнів мені бачаться найпотужнішою групою підтримки вчителя. Вони – важливі помічники в нашій з вами справі, нам треба лише розумно і грамотно побудувати роботу з ними. Виховуйте, інформуйте, вчіть, навчайте батьків своїх учнів.
Ми, вчителі працюємо багато. Ми робимо в школі стільки всього, що часом забуваємо про одну дуже важливу сфері нашої діяльності – роботу з батьками. Як зробити батьків учнів своїми соратниками, союзниками, помічниками? Як мені видається, це є першим і головним рецептом в роботі з батьками учнів. Отже, …
Рецепт перший:
Зробіть батьків учнів своїми соратниками, союзниками, помічниками.
Батьки учнів мені бачаться найпотужнішою групою підтримки вчителя. Вони – дуже потрібні і важливі помічники в нашій з вами справі, нам треба лише розумно і грамотно побудувати роботу з ними. При цьому ні в якому разі не слід нескінченно просити батьків учнів грошей на різні потреби. Набагато краще організувати їхню допомогу нам в якихось конкретних шкільних і позакласних справах. Організовуєте заходи, вечори, олімпіади – звертайтеся за допомогою до батьків учнів. Розпишіть максимально докладно, хто за що відповідає. Напевно, серед батьків ваших учнів знайдеться ініціативна група, яка не відмовить вам у допомозі, і стане вашою групою підтримки.
Дуже допоможе у вашій вчительській роботі постійний телефонний зв’язок з батьками ваших учнів. Заведіть звичку в екстрених або якихось важливих ситуаціях, у важких випадках обдзвонювати батьків учнів вечорами. Кілька ваших учнів прогулюють уроки? Відразу ж за цим повинна слідувати негайна реакція вчителя – вечірні дзвінки додому прогульникам. Погані результати важливого тесту, слабка успішність – телефонуйте батькам. Не залишайтеся з проблемами один на один, тим більше це – не зовсім ваші проблеми, а вірніше сказати, зовсім не ваші проблеми. Їх вирішенню багато в чому допоможе постійний телефонний зв’язок з батьками учнів. По-перше, батьки наших учнів іноді просто не в курсі всіх навчальних справ своїх дітей. Так давайте постійно вводити їх в курс справи. Діти багато чого від них приховують, а ходити постійно в школу більшості батьків ніколи. По-друге, в кінці кінців, це – не ваші рідні діти. Чому ви всі тяготи навчання і виховання повинні брати на себе?! Адже наші учні, на щастя, не сироти. Так що максимально залучаємо батьків до справи виховання підростаючого покоління. І зрозумійте, це – не телефонні вечірні скарги, а пошук помічників і соратників у вашій нелегкій справі. Та й потім, кому як не батькам варто було б займатися своїми дітьми і бути в курсі всіх їх справ? Так давайте їх до цього м’яко і розумно залучати, використовуючи сучасні засоби зв’язку. Та й, зрештою, це – ваш обов’язок, тримати батьків в курсі справ їхніх дітей. Запевняю вас, постійні вечірні обзванивания батьків проблемних дітей багато в чому вирішать проблеми з ними. Принаймні, ми, вчителі, повинні хоча б спробувати розділити відповідальність за учнів, повішену на нас суспільством і системою освіти, з їхніми батьками. Вони відповідальні за своїх дітей більшою мірою, ніж ми, педагоги.
Пам’ятайте, шановні колеги, що з батьками учнів треба пливти на одному човні.
Рецепт другий:
Використовуйте батьківські збори та індивідуальні зустрічі з батьками для їх інформування не лише про навчальний процес і поточну успішність їх дітей, а й про вікову психологію, а також про проблеми виховання підростаючого покоління.
Іншими словами, не втрачайте жодного шансу провести розумну, змістовну бесіду з батьками своїх учнів.
Ми ж, як правило, на батьківських зборах обмежуємося простим перерахуванням прізвищ учнів з оголошенням їх поточних оцінок. При цьому ми супроводжуємо все це своїми коментарями, різкими зауваженнями і вказівками.
Рецепт третій:
Час від часу влаштовуйте для батьків учнів відкриті уроки зі свого предмета.
Покращилась взаємодія з батьками після “Дня відкритих дверей” Особисто у мене саме після таких уроків, коли батьки відчули всю складність вивчення предмету, відносини з ними якимсь дивним чином не просто покращилися, але й потеплішали. Адже, погодьтеся, шановні колеги, ми з вами більшу частину часу працюємо за зачиненими дверима свого кабінету. Мало хто з батьків бачить титанічні зусилля вчителя по вкладанню знань у голови учнів. Мало хто з них уявляє собі, що значить на одному уроці запам’ятати 5-7 нових слів, прочитати іноземний текст і відповісти на питання, написати короткий диктант і вивчити нову граматичну структуру. Не треба нам, вчителям, бояться все це батькам учнів наочно продемонструвати. Коли вони підуть з нашого відкритого уроку, майже нічого там не зрозумівши і нічого з цього уроку не запам’ятавши (я завжди їх запитую після уроку повторити вивчені там слова!), То, повірте, їх ставлення зміниться, хоч трохи.
Зробіть традицією, запрошувати батьків на свій урок. Для відчайдушно сміливих педагогів пропоную провести урок з предмету, що викладаєте З БАТЬКАМИ УЧНІВ. Їхні діти нехай же при цьому сидять гостями на такому незвичайному уроці десь в кінці класу.
Рецепт четвертий:
Роздруковуйте деякі матеріали з педагогіки, вікової психології та вихованню дітей і роздавайте їх батькам учнів на зборах.
Іншими словами, виховуйте, інформуйте, вчіть, навчайте батьків своїх учнів.
Мені здається, з роздрукуванням і копіюванням матеріалів зараз проблем немає. Мені також здається, ми не використовуємо цей ресурс в належній мірі для роботи з батьками. Ну, уявіть собі, шановні колеги, хто з батьків ваших учнів, прийшовши з роботи додому, візьметься читати книги з педагогіки і вихованню дітей. Уявили? А ми, вчителі, можемо роздавати їм найцікавіші матеріали з цієї тематики на батьківських зборах. При чому, не варто копіювати і роздавати батькам нудні і занадто наукові статті про те, як правильно виховувати дітей. Треба роздавати яскраві, що запам’ятовуються матеріали, з образними порівняннями і численними питаннями до читачів. Такі матеріали, які написані живою яскравою мовою і змушують багато над чим задуматися.
Зрозуміло, шановні колеги, я не лікар, щоб прописувати вам рецепти. Я абсолютно впевнена, що ви знайдете й інші СВОЇ форми роботи з батьками. Головне, що ми з вами повинні навчиться використовувати цю силу (силу батьків) в мирних цілях і на користь навчальному процесу і дітям.
Я впевнена, перетворити батьків учнів в своїх соратників і помічників можна власним спокоєм і інтелектом, своєю освіченістю (саме освіченістю, а не освітою!) І компетентністю, своїм професіоналізмом і знанням справи, а ще своїм оптимізмом, гумором і просто благородством душі. Така вже наша вчительська доля – продовжувати вчити дітей і просвіщати їх батьків завжди. Не дивлячись ні на що, нести людям світло і добро. Адже матеріальних цінностей від нашої з вами роботи може і не додаватися, але світла і добра навколо має неодмінно збільшуватися.
Так що, шановні колеги, досить жалітися і нарікати на труднощі учительського життя. Замість цього ходімо в клас. Ходімо сіяти!
Успіхів !!!

Як підвищити мотивацію дітей у навчанні

Сприяння мотивації як бажанню і прагненню дитини до успіху є універсальним завданням для вчителів і батьків. «Добре вмотивована дитина» – це завжди радість. Під час уроків її рука спрямовується вгору. Вона не може дочекатись лабораторного та практичного заняття або навіть звичайного формального тесту. Вона вирішує одну задачу за одною, безперервно просуваючись уперед, навіть у тому випадку, якщо її результати не ідеальні, а на шляху зустрічаються різні проблеми.

На жаль, як показують дослідження, такі діти зустрічаються досить рідко. За даними нещодавнього огляду Національної асоціації освіти США (National Education Association), учителі відзначають, що близько 60 % учнів є «незайнятими» або «невмотивованими». На практиці це означає наявність великої кількості деморалізованих дітей з великою кількістю роздратованих і розчарованих у них учителів і батьків.

То чи є якийсь вихід із такої ситуації? «Звісно», – каже відомий автор і лектор, доктор педагогічних наук Річард Лавуа. За свій більш ніж тридцятирічний стаж роботи вчителем і директором школи-інтернату для дітей із проблемами в навчанні він спостерігав тисячі учнів, які з усіх сил старались бути чимось зайнятими. У своїй книзі «Мотиваційний прорив» Лавуа каже, що всі діти в тій чи іншій мірі мотивовані, дорослі просто повинні допомогти їм визначитися з конкретною мотивацією: «Діти приходять, як незаряджені (мотивацією) батарейки. Ви ж повинні бути готові зарядити їх на повну».

Лавуа, як і багато інших людей, починав свою дослідницьку діяльність з вивчення професійних стратегій, але незабаром розчарувався, не отримавши належного результату. «Наші школи дійшли до певної межі, – каже він. – Ми знаємо й оперуємо безліччю різних стилів навчання. Учитель може використовувати дев’ять математичних стратегій, десять стратегій навчання читання, але при цьому всі ми, зазвичай, покладаємося всього лише на один мотиваційний прийом – заохочення й покарання. У підсумку всі вони не працюють».

Так у чому ж полягає відповідь на це запитання? До свого здивування, Лавуа наткнувся на нього зовсім випадково, побачивши рекламу фірми «Madison Avenue». «Якщо хтось і знає, як мотивувати дітей, – каже він, – так це люди, які продають дитячі іграшки та музику. Вони розуміють, що одна й та сама річ не підійде абсолютно всім. Виходить, що діти й дорослі реагують на зовсім різні двигуни мотивації».

Далі Лавуа стверджує, що, щоб допомогти зарядити «батарейку» у дитини, ми повинні детально розібратися, що рухає нею і що рухає нами. Оскільки ми відрізняємося, треба навчитися долати ці відмінності.

Тому спитайте, що ж найбільше мотивує вас і вашу дитину. Перевірте список Лавуа й відзначте, що вам підходить найбільше.

Товариськість. Ця категорія людей обожнює соціальну взаємодію, вони люблять перебувати у жвавому натовпі й відчувати комунікативний зв’язок з іншими людьми і просто терпіти не можуть відчуження та самотність. Коли їм комфортно, вони дружелюбні й можуть досягти висот як в якості виконавця, так і перебуваючи на лідерських позиціях.

Автономія. Для людини в цьому випадку можливість працювати самостійно – це мрія, утілена в життя. Для них плідно попрацювати в бібліотеці – задоволення, шанс вирішити якусь проблему на самоті.

Статус. Такій людині важливо знати, яке місце вона посідає в мікросоціальному середовищі або в суспільстві в цілому й чітко відчувати завойовану нею позитивну репутацію. Критика для неї може стати причиною пригніченості.

Допитливість. Постійна потреба у знаннях для цієї категорії є глибоким і потужним двигуном. Коли щось пробуджує в людини зацікавленість і живий інтерес це, по суті, дар, яким можна користуватися без будь-яких обмежень.

Агресія. Хоч це слово і сприймається, як щось негативне, але не варто обманюватись на цей рахунок. Люди із сильною позитивною агресією хороші конкуренти, а також пристрасні борці за справедливість. Вони хочуть, щоб їхня думка була почутою і приймалася з повагою.

Міць. Знову ж таки, постарайтесь уникнути передчасно негативної оцінки. З позиції мотиваційної сили «потужність/міць» – це відмінний двигун для здобуття впливу, відповідальності й повноважень. В юності вона є дуже природною, органічною та важливою частиною мотиваційної сили, якщо, звісно, ви будете правильно управляти своєю міццю.

Визнання. Багато людей просто обожнюють, коли їх помічають і цінують, відзначають їхні найменші досягнення, вони завжди позитивно реагують на громадське заохочення.

Причетність. Люди такого складу дуже люблять відчувати себе причетними до якихось відомих установ, організацій чи груп. Наприклад, сам Лавуа володіє унікальною колекцією спортивного одягу відомих команд і при будь-якій можливості сам із задоволенням що-небудь одягає. Він глибоко мотивований причетністю.

Якщо ви уважно все проаналізуєте, то помітите, що більшість представлених мотиваційних двигунів так чи інакше присутні в нашому житті, але є все ж один або два, які помітно виділяються на загальному тлі. «У дітей, – каже Лавуа, – так само». Тому, коли ви захочете допомогти дитині відчути мотивацію, спробуйте попрацювати з цими двигунами.

Як приклад Лавуа наводить розповідь про ідею, яку він реалізував у навчальному році. Для кожного свого учня він зробив футболку з логотипом класу. «Деякі хлопці, – пригадує він, – носили їх, доки футболки зовсім не розлізлися, – це були учні, для яких характерна причетність. Інші ж жодного разу не наділи їх знову – це були представники міці, допитливості чи, можливо, інших двигунів». Щоб задіяти всі інші категорії дітей, використовуючи ідею з футболкою, Лавуа запропонував учням самим вибрати колір і логотип (міць, статус), пошити футболки з довгими рукавами в якості заохочення за успіхи в навчанні (визнання), виділити один день на тиждень, щоб носити їх усім разом (товариськість).

«Найважливіше, – пояснює він, – це пам’ятати, що ми, дорослі, можемо диференціювати в дітях всі їхні мотиваційні відмінності й відповідно придумати щось для кожного з них. Я думаю, – каже він, – що це дійсно працює, це реальний крок уперед у відмові від старих підходів. І, урешті-решт, це просто хороші людські взаємини. А це завжди здорово».